Адже за мого підлітково-старшокласницького віку таких книг не було. Із дитячих я виросла, до дорослих ще не доросла, а ніша підліткової літератури в час Радянського Союзу та періоду перебудови була пустою. Тому, мені шкода, що я її вчасно не заповнила, але тішусь від того, що її може вщент заповнити моя 15-літня дочка й  я також за компанію. 

Я давно не читала до півночі, а завдяки знайомству із новою книгою це теж здійснилось. Адже повість дуже легко читається, захоплює з першої сторінки і затягує, ти не відкладеш цю книгу на завтра, хоч тобі вже давно не 15.

Про що ця книга? Про дівчинку (дозвольте мені її так назвати, бо ж я мама) Сніжку-Сніжану із блакитним довгим волоссям, любов´ю до гаджетів та нелюбов´ю до всіляких дівчачих романтичних штучок. Про стосунки із батьками — про маму-лікарку, яка тягне на собі забезпеченість родини і хоче бути щасливою, попри те, що на то не завжди є час та про вітчима, який стереже пульт у домашньому халаті. Про стосунки із подругами — про Таньку, яка зрадила їх дружбу про першій-ліпшій нагоді, і про Юльку, яка колись була просто Козою і потім чисто випадкового (а може й ні?) з´явилась у житті головної героїні. Про налагоджування операційних систем у вільний час та налагодження стосунків із хлопцями. Про музиканта Тишка-Тихона і екс-коханого Влада екс-подруги Таньки. Ну, тут так швидко не розберешся, бо ж, щоб усе зрозуміти потрібно брати до рук книжку.

А ще мене тішив гумор авторки — кожна сторінка була пересипана перлинами смішок, письменниця вміло додавала його у повість, і заради того, щоб прочитати і посміятись, посміятись і почитати, варто було ризикнути та відкрити для себе, незнайому для мене досі, Тетяну Стрижневську. А кілька уривків, щоб усі зрозуміли, що варто, я додаю.

“Тут Маргарита Іванівна тортури не витримала й метушливо замахала рукою, щоб я негайно замовкла. Ще б пак, її музичний смак виплеканих на аріях Гмирі та Крушельницької, а тут така наруга! Маргарита Іванівна поставила мені “вісім”. З натяжкою — за те, що не мучила другим куплетом і ще раз приспівом”.

“Із цього любовного раю я спустилась до себе додому. Саме вчасно. Мама приготувала картопляне пюре і вже потовкла його (зазвичай це мій обов´язок). Про дискотеку я бовкнула щось дуже розмите: “Весело було!” А що, не так уже й загнула! Комусь із того стада дійсно було весело! Козі, наприклад. Здається, маму задовольнила моя терапевтична відповідь (здебільшого я кажу: “Повна фігня”). Навіть чай мені запарила.”

Все не буду переказувати, бо ж це не скорочена література і навіть не критика, а чарівний штурханець, щоб знайти книгу на полицях книжкових крамниць та прочитати.

Для кого ця книга? Для 15-літніх дівчат й хлопців теж, для їх батьків, для вчителів, які з гумором відносяться до життя, бо іншим то ні-ні, і для усіх, хто любить гарну прозу та гарний гумор. Читай-мо, бо ми того варті!